Світло у темряві світить

Коли задумуємось над церковною ситуацією в Україні, у цьому числі над гарячо обговорюваним зараз питанням автокефалії для Українського Православ’я, постає питання: яким способом ці питання стосуються нашої Помісної Церкви, тобто Автокефальної Православної Церкви в Польщі? Відповідь на це запитання є важливою для нас, як вірних Православної Церкви у Польщі, але має також значення у контексті вирішення проблем церковного життя в Україні. І. Передусім потрібно підкреслити, що майбутнє Українського Православ’я є важливим для всього Вселенського Православ’я . Воно важливе не лише тому, що Україна є країною, де є мільйони вірних, котрі сповідують Святу Православну Віру, не лише тому, що Україна є однією з найбільших держав у світі, де Православ’я є домінуючим віросповіданням, не лише тому, що український народ є народом, котрого традиції та культура були сформовані насамперед у колі Православ’я та візантійської цивілізації. Майбутнє Українського Православ'я повинно бути для нас ва

Увазі читачів блоґа пропоную реляцію з празника преп. Онуфрія Великого в Яблочинському монастирі в 1928 р. Цей текст, автора якого не знаємо (виступає він під псевдонімом «Богомолець»), був поміщений в українському православному часописі «Духовний Сіяч», котрий з'являвся у роках 1927-1931 – у Варшаві, а від 1928 р. у Крем'янці на Волині. В історії монастиря був це час, коли почалась стабілізація життя обителі після трудного післявоєнного десятиліття. Саме пів року перед празником 1928 р. – 18 жовтня 1927 р. новим настоятелем монастиря став архимандрит Алексій (Осташевський). Монастир знаходився тоді в трудній ситуації. Особливо скрутним було економічне положення, монахам бракувало навіть хліба. Навесні 1928 р. не було чим засівати монастирського поля. Необхідним був також капітальний ремонт собору та інших монастирських будинків, на що бракувало фондів.  Іншою проблемою було негативне ставлення державних влад, котрі хоч дозволили на існування монастиря, проте вважали, щ

З нагоди свята преп. Онуфрія Великого, яке починаючи з сьогоднішнього вечора так урочисто відзначатимемо у Яблочинському свято-Онуфрієвському ставропігійному православному чоловічому монастирі на Підляшші, читачам мого блоґа «Світло у темряві світить» пропоную основні тексти, що стосуються цього свята необхідні православному християнинові: - тропар, кондак і величання покровителу монастиря преп. Онуфрію Великому (церковно-слов’янською та українською мовами), - читання Апостола та Євангелля, - житіє преп. Онуфрія Великого (за свт. Димитрієм Ростовським). Преподобному отцю нашому Онуфрію Великому Тропар Желанієм духовним пустиню достигл єси, Богомудре Онуфріє, i яко безплотен в ній многолітні подвизався єси трудолюбні, сревнуя пророком Ілії і Крестителю, і от руку Ангельську Таїн Божественних насладився, нині в світі Святия Троїци купно с ними  веселишися, моли спастися нам, Твою пам’ять почитающим. Бажанням духовним пустиню здобув єси, Богом мудрий Онуфр

Вже завтра надбужанські луги біля Яблочина на Підляшші заповняться сотнями, може тисячами, богомольців, які – як кожного року – прибудуть до Свято-Онуфрієвського ставропігійного православного чоловічого монастиря помолитися дивному єгипетському подвижнику у день його пам’яті. Над Бугом залунають слова тропаря: «Желанієм духовним пустиню достигл єси...» Саме тут, на західній периферії Slavia Orthodoxa , в одному із найзахідніших регіонів, де побутує (ще) українська мова і культура, височіє на березі Буга обитель, яка стала твердинею православного благочестя, місцем важливим в історії Українського Православ’я. Прибуваючи на свято преп. Онуфрія Великого до Яблочина варто пам’ятати, що саме цього року минає 520 років від першої згадки про Яблочинський монастир у історичних джерелах... Відтак вже понад пів тисячоліття на березі Буга поблизу села Яблочин височіє монастир преподобного Онуфрія Великого. Вже понад п'ятьсот років монахи – сини цієї землі подвизаються тут і приносять Бо

У дискусіях про автокефалію Православної Церкви в Україні дуже важливим фактором є позиція ієрархії, духовенства та вірних, які зараз знаходяться в юрисдикції Московської патріархії і належать до Української Православної Церкви. Звичайно є серед них різні, нерідко крайньопротилежні, позиції щодо майбутнього Українського Православ’я . Є група, яка єдиним можливим шляхом вважає перебування Православ’я в Україні в юрисдикції Московської патріархії, а навіть погрожує зіванням церковної єдності у випадку проголошення автокефалії Православної Церкви в Україні. З іншого боку помітною є група ієрархії, духовенства та вірних, які зараз перебувають в юрисдикції Московської патріархії, але однозначно вважають необхідним і корисним для Церкви отримання Українським Православ’ям автокефального статусу. Серед цих останніх чільною постаттю є митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Митрополит Софроній є одним із найстарших ієрархів Української Православної Церкви (Московської патріархії), є

Аналізуючи процеси, які зараз – протягом двох останніх місяців – відбуваються в Українському Православ’ї варто нагадати, з чого усе це почалося... Адже маємо до діла з ситуацією незвичною і новою, коли питання майбутнього Православ’я в Україні (а точніше оздоровлення церковного життя в Україні і дарування автокефалії Православній Церкві в Україні) стало однією з ключових тем в українському інформаційному просторі, стало також предметом гарячих обговорень і дискусій в усьому православному світі... Ще два місяці тому питання Українського Православ’я, звичайно, з’являлося, але переважно сприймалося як «стабільне», а існуючі проблеми як неможливі до швидкого вирішення. Це питання турбувало і тривожило людей найбільш заангажованих і свідомих його значення, інші, тобто переважаюча більшість, сприймала те за принципом: так вже є... У загальному сприйнятті майже всі неначе «звикли» до існуючого стану, тобто до „стабільного” вже поділу, розколу у Православ’ї в Україні, коли паралельно існ