Преподобному отцю нашому Онуфрію Великому тропар, кондак, Величання, читання та Житіє святого

З нагоди свята преп. Онуфрія Великого, яке починаючи з сьогоднішнього вечора так урочисто відзначатимемо у Яблочинському свято-Онуфрієвському ставропігійному православному чоловічому монастирі на Підляшші, читачам мого блоґа «Світло у темряві світить» пропоную основні тексти, що стосуються цього свята необхідні православному християнинові:

- тропар, кондак і величання покровителу монастиря преп. Онуфрію Великому (церковно-слов’янською та українською мовами),

- читання Апостола та Євангелля,

- житіє преп. Онуфрія Великого (за свт. Димитрієм Ростовським).

Преподобному отцю нашому Онуфрію Великому

Тропар

Желанієм духовним пустиню достигл єси, Богомудре Онуфріє, i яко безплотен в ній многолітні подвизався єси трудолюбні, сревнуя пророком Ілії і Крестителю, і от руку Ангельську Таїн Божественних насладився, нині в світі Святия Троїци купно с ними  веселишися, моли спастися нам, Твою пам’ять почитающим.

Бажанням духовним пустиню здобув єси, Богом мудрий Онуфрію, i як безплотний у ній багатолітньо подвизався трудолюбиво, зрівнявшись до пророків Ілії і Хрестителя, і з руки Ангельської Таїнами Божественними насолоджувався, нині в світлі Святої Тройці спільно з ними веселишся, моли спастися нам, що Твою пам’ять відзначаємо.

Кондак

Сіянієм Духа Пресвятаго Богомудре просвіщся, оставил єси яже в житії молви, пустиню же достигл, Преподобне Отче, возвеселил єси іже над всіми Бога і Зиждителя; сего ради прославляєт Тя Христос, блаженне, великий Дарователь.

Сіянням Духа Пресвятого просвітився Ти, Богом мудрий, залишив єси в житті тривоги, а пустиню здобув, Преподобний Отче, возвеселив Ти над усіма Бога і Творця; через те прославляє Тебе, блаженного, Христос, великий Дарователь.

Величання

Ублажа́єм Тя, Преподо́бне Отче наш Онуфріє, і чтим святу́ю па́м’ять Твою́, наста́вниче мона́хов і собесідниче а́нгелов.

Ублажаємо Тебе, Преподобний Отче наш Онуфрію, і шануємо святу пам'ять Твою, наставнику монахів і співрозмовнику ангелів.

_____________________________

Свята Євангелія від Луки

Одного разу, став Ісус на місці рівнім, і багато учеників Його, і сила велика людей з усієї Іудеї, і з Ієрусалиму, і з побережжя Тирського й Сидонського, Що прийшли слухати Його і сцілятися від недугів своїх, також і ті що страждали від нечистих духів; і сцілялись. І увесь народ бажав доторкнутись до Нього, бо силаз Нього виходила і сціляла всіх.

І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: блаженні убогиї духом, бо ваше є Царство Боже. Блаженні голодні тепер, бо насититесь; блаженні плачущиї тепер, бо втішитесь. Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли одлучать вас і ганьбитимуть і рознесуть ім’я ваше як ганебне за Сина Людського. Зрадуйтесь у той час і звеселіться, ось бо велика заплата ваша на небі.                                      

Лк. 6, 17-23 (24 зач.)

До галатiв послання св. апостола Павла

Браття, плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями. Коли духом живемо, то й духом ходімо! Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному!

Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового. Коли бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому! Бо кожен нестиме свій власний тягар! А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим.

Га 5,22-6,2 (213 зач.)

_____________________________

Житіє

преподобного отця нашого

Онуфрія Великого

Преподобний Пафнутій, котрій подвизався в одному з пустинних єгипетських монастирів, залишив нам розповідь про це як він зустрів у пустині преподобного Онуфрія Великого, а також інших пустинників. Своє оповідання він починає так:

Одного разу, коли перебував я в мовчанні у свойому монастирі, прийшло до мене бажання піти у внутрішню пустиню, щоб подивитись, чи є там інок, котрий більше від мене працює для Господа. Я встав, взяв з собою небагато хліба іводи та подався
в дорогу, нікому нічого не сказав, і попрямував до самої внутрішньої пустині.

У сімнадцятий день своєї мандрувки я підійшов до високої гори, змучений дорогою я сів під горою, щоб відпочати. В цю хвилину я побачив мужа, котрий наближався до мене, був він страшний вигляду: весь покритий волоссям як звір, при тому його волосся було біле як сніг, оскільки стало воно сивим від старості. Волосся його голови та бороди було дуже довгим, доходило аж до землі і покривало все тіло його неначе якась одежа; а бедра його були опоясані листтям пустинних рослин. Коли я побачив цього мужа, який наближався до мене, я перелякався і побіг на скалу, що знаходилась на вершку гори. Він же, дійшовши до підніжжя гори, сів у тіні, з наміром відпочати, оскільки вельми змучився від зусилля, а також від старості. Подивившись на гору, він побачив мене і, звертаючись до мене сказав:

- Підійди до мене, чоловіче Божий! Я така ж сама людина, як і ти, я живу у цій пустині і подвизаюсь Бога ради.

Я (говорить Пафнутій) послухав його, поспішив до нього і впав до його ніг. Він же сказав мені:

- Встань, сину мій! Це ж ти - раб Божий і друг святих Його, ім'я же твоє
- Пафнутій.

Я встав. Тоді він приказав мені сісти, і я сів з радістю біля нього. Я почав його сердечно просити, щоб сказав мені своє ім'я і розповісти мені своє життя - як він подвизався в пустині і як довго живе тут. Уступивши моїм невідступним проханням, він почав свою розповідь про себе так:

- Ім'я моє - Онуфрій, я живу в цій пустині шістьдесять років, мандруючи по горах. Я не бачив ні однієї людини, нині бачу лиш тебе одного. Раніше я жив у одному чесному монастирі, який називався Еріті і знгаходився недалеко міста Гермополя, що в Фіваїдському краї. В монастирі цьому проживає сто братій, всі вони живуть в повній однодушності один з одним, і проводать спільне згідне життя в любові о Господі нашім Ісусі Христі. В них спільна їжа та одяг, вони проводять постниче життя в мовчанні і мирі, прославляючи милість Господню. В дні свого дитинства мене, як нового, наставляли там святі отці щирій вірі і любові до Господа, а також навчався я уставу іночеського життя. Я чув як вони бесідували про святого пророка Божого Іллю, про те, що він укріплений Господом жив в пості на пустині; чув я також про святого Предтечу Господнього Івана, котрому не зрівнялася жодна людина, коли йдеться про його життя на пустині, до часу його об'явлення Ізраїлеві. Чуючи це все, запитав я святих отців:

- Що ж: значить ті, хто подвизається в пустині, більші від вас у Божих очах?

Вони ж відповіли мені:

- Так, чадо, вони більші від нас, бо ми бачимо щоденно один одного, правимо соборно церковні співи з радістю, якщо захочемо їсти, маємо вже готовий хліб, точно так, коли захочемо пити - маємо готову воду; якщо трапиться комусь з посеред нас захворіти, знайде він пвтішення від братії, бо живемо ми спільно, один одному допомагаємо і служимо ради Божої любові. Ті, що живуть в пустині позбавлени всього цього. Там, дитино, набагато більший труд, як у нас, котрі живемо спільно. Ті, хто приймає пустинне життя, починає служити Богові з більшою ревністю, приймає на себе більш строгий піст, піддають себе голоду, спразі, знойові південному, з ревністю стараються пройти тісну і важку дорогу до Царства Небесного.

Все це я, смиренний Онуфрій, почув в свойому монастирі від святих отців. В мені з'явилось непереможне бажання іти в пустиню. Всав я ніччю і взяв небагато хліба,
і вийшов я з монастиря, поклавши всі надії на Господа. Я пішов дорогою, що вела на гору, з наміром іти звідтам в пустиню. Коли тільки почав я входити в пустиню, побачив я перед собою ясно сіяюче сяйво світла. Зовсім перелякавшись я почав вже думати про повернення до монастиря. Тоді сяйво світла наблизилось до мене, і я почув з нього голос, котрий говорив:

- Не бійся! Я - ангел, котрий ходить з тобою від дня народження твойого, бо я призначений Богом до тебе, щоб захищати тебе. Я дістав веління від Господа - вести тебе в цю пустиню. Буд досконалий і смиренний серцем перед Господом, з радістю служи йому, а я не відступлю від тебе до цього часу, поки Сотворитель не велить мені взати душу твою.

Сказавши це зі ясного сяйва, ангел пішов передо мною, а я пішов за ним з радістю. Пройшовши біля шести чи семи милліарій я побачив досить простору печеру. В цей час сяйво ангельського світла счезло з моїх очей. Підійшовши до печери, я хотів взнати, чи не має там якоїсь людини. Наблизившись до печери, по іночеському звичаю закликав я:

- Благослови!

І побачив я старця, на лиці його і у погляді сяяла блогодать Божа і духовна радості. Я пав до ніг його і поклонився йому. Він, піднявши мене, поцілував і сказав:

- Чи це ти, брате Онуфрій? Увійди до моє житло.              

Ввійшови до печері, я сів і провів з ним немало днів, він навчив мене уставу життя пустинничесткого. Коли старець побачив, що дух мій був вже повсіщенний, сказав мені:

- Встань, чадо, поведу тебе в іншу печеру, живи в ній сам один і подвизайся о Господі.

Він взав мене і повів в саму внутрішню пустиню: йшли ми чотири дні і чотири ночі. Накінець, на п'ятий день знайшли ми невелику печеру. І пробув старець зі мною тридцять днів, і пішов назад до місця своїх подвигів. З цього часу він приходив до мене один раз у рік.

Пізніше я смиренний Пафнутій, запитав:

- Отче чесний! Багато трудів здійснив ти на початку свого прибуття в пустиню?

Блаженний старець відповів мені:

Повір, возлюблений брете мій, що я здійснив так важкі труди, що вже багато разів сумнівався я у житті свойому, рахуючи себе близьким смерті: занемогав я від голоду
і спраги, не мав нічого з харчів та пиття, випадково лише знаходив я пустинне зілля, котре було для мене харчуванням. Спрагу мою заспокоювала лише роса небесна. Соняшний жар спалював мене в день, ніччю я мерз від холоду. Благий Бог, приказав ангелу свойому піклуватися про мене і приносити мені щоденно небагато хліба і води для зміцнення тіла мойого. Після тридцяти років, Бог дав мені багате харчування, осільки біля моєї знайшов я пальму, котра мала дванадцять гілок, кожна з віток окремо від інших приносила фрукти - одна в один місяць, наступна в другий. Крім цього, по велінню Божому, потекло біля мене джерело води живої.

Потім знову запитав я його:

- Отче, в який спосіб ти причащаєшся преистих Христових Таїн в суботу і недільний день?

Він відповів мені:

- До мене приходить ангел Господній, котрий і приносить з собою пречисті Таїни Христові і причащає мене.

Про все це бесідував зі мною Онуфрій - говорить Пафнутій - у підніжжя цієї гори, де ми зустрілись. Він же сказав мені:

- Встаньмо, брате і підемо до житла мойого.

І вставши ми пішли. Зупинившись біля печери преподобний помолився. Потім сів.

Всю цю ніч пробули ми на молитві до Бога. Коли наспупив день, я помітив, що лице преподобного після раннього молитовного співу змінилося, я дуже перелякався цього. Він же, зрозумівши це, сказав мені:

- Не бійся, брате Пафнутій, оскільки Бог, милосердний до всіх, послав тебе до мене, щоб ти похоронив тіло моє, в сьогоднішній день я закінчу моє дочасне життя
і відійду до життя без кінця в спокої вічному до Христа мого.

Був тоді двенадцятий день місяця червня, і приказав преподобний Онуфрій мені, Пафнутію:

- Возлюблений брате! Коли повернешся до Єгипту, нагадай про мене всій братії
і всім християнам.

Після цього преподобний отець здійснив мені останнє цілування о Господі, потім почав молитися до Господа зі сльозами і сердечним зітханням. Зігнувши коліна
і помолившись досить довгий час, він ліг на землі і сказав своє останнє слово:

- В руки Твої, Боже мій, передаю дух мій!

В цей час, коли він говорив це, його осяяло з неба дивне світло, а при сяянні цього світла преподобний віддав свого духа. І в цей час чути було в повітрі голос ангелів, котрі співали і благословило Бога, ангели святі, взявши душу преподобного, підносили її з радістю до Господа.

Я - розповідає Пафнутій - почав плакати. Потім, знявши з себе одяг, відірвав від нього нижню підшивку і покрив нею тіло святого. Знайшов я великий камінь,
в котрому, по волі Божій, було заглиблення на зразок гробу. У цей камінь я і поклав святе тіло великого угодника Божого зі звичним такій нагоді співом псалмів. Після того, зібравши багато дрібних каменів, покрив ними тіло святого.

Я, меншій раб Пафнутій, будучи удостоєний такої благодаті Божої, усно
і письменно сповіщаю всім те, що було мені наказано сповістити у славу Божу,
в пам'ять святих Божих і в користь шукаючим спасіння душі своєї. Нехай буде благодать і мир Господа нашого Ісуса Христа зі всіма вами, молитвами угодивших Йому святих і преподобних отців наших, нині в безкінечні віки. Амінь.

На основі «Житій Святих»  св. Димитрія Ростовського

переклав Г.К.