Православна Церква у Польщі та церковні проблеми України

Коли задумуємось над церковною ситуацією в Україні, у цьому числі над гарячо обговорюваним зараз питанням автокефалії для Українського Православ’я, постає питання: яким способом ці питання стосуються нашої Помісної Церкви, тобто Автокефальної Православної Церкви в Польщі? Відповідь на це запитання є важливою для нас, як вірних Православної Церкви у Польщі, але має також значення у контексті вирішення проблем церковного життя в Україні.

І. Передусім потрібно підкреслити, що майбутнє Українського Православ’я є важливим для всього Вселенського Православ’я. Воно важливе не лише тому, що Україна є країною, де є мільйони вірних, котрі сповідують Святу Православну Віру, не лише тому, що Україна є однією з найбільших держав у світі, де Православ’я є домінуючим віросповіданням, не лише тому, що український народ є народом, котрого традиції та культура були сформовані насамперед у колі Православ’я та візантійської цивілізації.

Майбутнє Українського Православ'я повинно бути для нас важливим передусім тому що ми, як православні, повинні відчувати спільноту з нашими братами у вірі, співчувати їхнім проблемам та намагатися допомогти їх вирішувати незалежно від того, чи є вони близько чи далеко, чи є їх там багато чи мало. Ми завжди повинні пам'ятати слова св. апостола Павла, який написав: «Носіть тягарі один одного» (Гал 6, 2).

Церковна ситуація в Україні є викликом для всього Вселенського Православ’я. Відкритий розкол в Православній Церкві в Україні, який триває більше чверті століття, є відкритою раною на тілі Вселенського Православ’я. Мільйони віруючих в Україні, які вірять по-православному, позбавлені євхаристичної єдності зі Вселенським Православ’ям, і це ненормальна ситуація, яку слід якнайшвидше вирішити. Є вона також соблазном для зовнішнього світу, підриває авторитет Вселенського Православ’я і ускладнює йому проповідувати Євангелля і представляти православну точку зору на вирішення проблем сучасного світу. Звідси зусилля Вселенського Патріарха Варфоломія, який відчуває відповідальність за Вселенське Православ’я, щоб змінити існуючу ситуацію, адже йдеться тут про долю мільйонів вірних дітей Православної Церкви. Ми, як вірні однієї з Помісних Православних Церков, як брати по вірі, повинні підтримувати ці зусилля: старатися зрозуміти ситуацію Православ'я в Україні та вознести молитву за оздоровлення ситуації в Україні.

ІІ. Варто підкреслити, що вирішення проблем церковного життя в Україні особливо важливе для нашої Помісної Автокефальної Православної Церкви в Польщі, не лише з таких причин, як для всіх інших Помісних Православних Церков та їхніх вірних, а також з багатьох інших причин. Мають вони вимір, що стосується контексту історичного, культурного, питання ідентичності, але також практичний вимір, що випливає з повсякденного життя нашої Церкви.

1. Доля Православ’я в Україні особливо важлива для нас тому, що Православна Церква у Польщі виходить із цієї самої церковної традиції київського православ’я, адже історично території, які зараз перебувають у юрисдикції нашої Церкви, були частиною Київської митрополії, що знаходилася тоді у юрисдикції Константинопольського патріарха. Саме до Київської православної митрополії належали найстаріші єпархії нашої Церкви – Перемиська та Холмська. Київ протягом століть був для наших предків центром духовного і церковного життя.

2. Важливим фактором, котрий має фундаментальне значення є також і те, що значну частину вірних нашої Помісної Церкви складають люди, котрі говорять або чиї предки говорили мовою і жили у культурі, яку сьогодні називають українською, а колись називали руською чи малоруською. Таким чином, з Православ’ям в Україні, крім спільноти віри, єднає нас також культурна спільнота, не лише спільна мова та культура, але також ті ж самі традиції церковного життя.

3. Врешті, серед вірних нашої Церкви є тисячі людей, які мають українську ідентичність і глибоко вболівають за долю Святого Православ’я в Україні. Цей брак спільної Чаші з частиною наших братів в Україні є онтологічно болісним для нас усіх, адже це наші кровні брати, з котрими зараз не можемо бути у повній церковній єдності.

4. Вирішення проблем церковного життя в Україні важливе також для щоденного практичного життя нашої Помісної Церкви з огляду на безпосереднє сусідство з Україною. Адже єпархії нашої Церкви межують з Україною і існування поруч невизнаних православних структур все частіше створює проблеми для функціонування також і нашої Церкви. На різні церковні події приїжджають до Польщі православні віруючі з України, у цьому числі з церковних структур, які не визнані Вселенським Православ'ям, що породжує різну напруженість і конфлікти. У свою чергу вірні з Польщі, які відвідують святі місця в Україні, також стикаються з проблемами церковного життя в Україні. Це розділення в церковному житті в Україні негативно впливає на церковне життя і авторитет Православ’я також на території Польщі.

5. Питання ситуації Православ’я в Україні останнім часом стає тим більш актуальною, що на канонічній території нашої Церкви з’явилися мільйони мігрантів з України, у тому числі вірні невизнаних світовим Православ’ям церковних спільнот. Помітним стає питання пастирської опіки над цими вірними, які не завжди знаходять місце в Православній Церкві в Польщі. Проблеми православного церковного життя, що існують в Україні, поступово починають з'являтися також і на території Польщі.

Ситуація стає ще більш складною, коли діюча на території України Православна Церква у юрисдикції Московської патріархії починає застосовувати принцип акрівії і перестає вважати дійсним навіть таїнство Хрещення, яке було довершеним у невизнаних церковних структурах в Україні. Може це поставити нашу Церкву у ще більш складне становище. Адже наша Церква у душпастирській практиці визнає таїнство Святого Хрещення, здійснене у невизнаних церковних структурах в Україні і приймає мирян, котрі прибувають до Польщі, до євхаристичного спілкування.

6. Дивлячись на історію нашої Помісної Церкви, яка зараз має назву Польська Автокефальна Православна Церква, незрозумілим було б відмовити права на автокефалію набагато сильнішій Православній Церкві в Україні.

Якщо вважаємо, що наша набагато менша Церква, яка є меншинною у католицькій країні, має право на автокефалію, то тим більше таке право має Церква з понад тисячолітньою традицією у країні, культурні традиції якої сформувалися саме у колі Православ’я і де по сьогодні більшість населення ідентифікує себе з Православ’ям.

7. З перспективи нашої Помісної Церкви важливо і те, що при даруванні автокефалії Православній Церкві у Польщі у 1924–1925 роках вживалися точно ті ж канонічні аргументи, які зараз вживаються у випадку дарування автокефалії Православній Церкві в Україні. Заперечення цих аргументів стало б запереченням основ також і нашої автокефалії.

8. Варто також звернути увагу на практичний вимір автокефального статусу, ставлячи просте запитання: чи Православній Церкві у Польщі краще було функціонувати – так як це було протягом понад 90 років – у статусі автокефальної Церкви, чи краще було б нашій Церкві функціонувати, залишаючись частиною (митрополією) Московської патріархії? Відповідь здається очевидною: досвід майже 100 років автокефального існування нашої Помісної Церкви показує, що її автокефальний статус, безперечно, створив кращі умови для розвитку Православної Церкви у Польщі. Не має причин для того, щоб вважати, що інакше буде у випадку Українського Православ’я.

* * *

З усіх цих причин, доля Православ’я в Україні важлива також для нашої Помісної Церкви, і для нас, як її вірних. Слова св. апостола Павла: «Носіть тягарі один одного» (Гал 6, 2) не повинні бути для нас риторичною фігурою, але закликом до співвідповідальності за все Православ’я, в тому числі і за так близьких нам братів у вірі в Україні.

Ліквідація роздорів у церковному житті в Україні і відновлення євхаристичної єдності безперечно матиме позитивні наслідки також для життя Православної Церкви в Польщі. Це дозволило б ще більший розвиток взаємних церковних зв’язків,  підсилюючи наше церковне життя, а також даючи нашим братам з України можливість ширше скористатися досвідом Православної Церкви в Польщі. Це також полегшило б забезпечення пастирської опіки мігрантам з України, які прибули до Польщі. Поява нової автокефальної Церкви могла б стати додатковим фактором, що зміцнить Вселенське Православ’я.