Святитель Петро (Могила) – актуальність досвіду і спадщини для Українського Православ’я

Вчора за юліанським календарем минули 423 роки від дня народження, а сьогодні проходить 372 роки від дня упокоєння свтятителя Петра (Могили), Митрополита Київського, Галицького і всієї Русі, який був непересічною особистістю в історії Київської митрополії, однією з ключових постатей своєї епохи у загальноєвропейському масштабі.

Божим провидінням прийшлося йому очолити древню Київську митрополію в особливо складний для Православ’я час, у другій третині XVII ст. Тоді Київська митрополія надалі знаходилася у юрисдикції Вселенської патріархії – Великої Церкви Константинополя, звідки на Київські гори, а звідти і до нас – на Надбужжя – прийшло світло Святої Віри Христової. Святитель Петро прибув до Києва із Молдавії, був нащадком династії молдавських господарів, а духовно сформувався у знаменитій традиції румунського Православ’я. Саме він став символом відродження Православ’я на українських землях у XVII ст. і постаттю значимою у тодішньому світовому Православ’ї.

Варто усвідомити, що святитель Петро (Могила) є святим Православної Церкви, якого спадщина і життєвий досвід дуже актуальні також у сьогоднішній час, повний надій і перспектив для Українського Православ’я...

1. Святитель Петро був Київським митрополитом у юрисдикції Вселенської патріархії та екзархом Константинопольського патріарха. Відтак постать святителя вказує на зв’язки Київської митрополії із Матірною Церквою Константинополя, яка тиждень тому дала Православ’ю в Україні автокефалію.

2. Був він знаменитим ієрархом та адміністратором, який спромігся відродити повноцінне життя Православ’я у Київській митрополії, повернути належне місце Православної Церкви у державному житті та відбудувати її значення у суспільстві – після гонінь, яких зазнала Православна Церква внаслідок Берестейської унії та втрати Православ’ям у Речі Посполитій юридичного статусу. Так і зараз Православна Церква в Україні мусить відбудувати своє місце у державному і суспільному житті після довгих років совєтської атеїзації, внутрішньоправославних конфліктів останніх десятиліть та поширення інших конфесій та світоглядів.

3. Був визначним пастирем, який зумів знаходити місце для Православної Церкви та шляхи для проповідування Євангелія і відстоювання істин Святої Православної Віри у складному тогочасному світі у неминучій конфронтації з іншими віросповіданнями та світоглядами. Так і сьогодні Православна Церква мусить знайти способи дійти зі Словом Істини, з проповіддю про Воскреслого Спасителя до сучасного українського суспільства, яке переважно не зберегло традицій православного благочестя і у якому співіснують зараз різні світогляди та віросповідання.

4. Був особистістю, яка виходила поза рамки власної, румунської православної традиції та зумів бути пастирем добрим для вірних іншої православної традиції – Київської митрополії. Зараз в Україні дуже потрібне будування церковного життя Православної Церкви у дусі вселенськості, співіснування різних православних традицій, щоб у Православній Церкві знайшли своє місце вірні різних традицій, різного етнічного походження та різних ідентичностей.

5. Святитель Петро формував традицію Київської митрополії, спираючи її на досвіді Вселенського Православ’я, а згодом став одним із символів української церковної традиції. Зараз Православ’ю в Україні дуже потрібне: з одного боку – відродження українських православних традицій, з іншого – відкритість на досвід і спадщину світового Православ’я.

6. Святитель Петро (Могила) був людиною високоосвіченою, мав також великий авторитет у тогочасному світовому Православ’ї. Зараз Православна Церква в Україні мусить мати мудрих, освічених архипастирів, які матимуть авторитет і визнання серед інших Помісних Церков.

Варто сьогодні задуматися над спадщиною цього визначного ієрарха також у контексті майбутнього Українського Православ’я...

Святителю, Отче Петре, моли Бога за Святішу Церкву України та усіх нас!